Июль 2002
Пурпуровіє вишня коло хати
І соловейко їй чита сонет
Стіна. Кімната. Килимок строкатий
На нім висить прадідівський багнет
У годину весняну і невідому
З ворожого утікши полону
Багнет у руках прадід приніс додому
І гордо так повісив на стіну
Июнь 2002
Я тобі подарую цю зірку
Так коханим вже кажуть віки
Досьогодні не знижують мірку
Як іще не скінчились зірки?
Я тобі подарую планету
Чують крізь цокотіння штиблет
І за чисту приймають монету
Як іще вистачає планет?
Июнь 2002
Як стверджують, що лірика скінчилась
Що зникли барви, більше слів нема
І що кохати ми не навчились
І буцімто назавжди ця зима Що більш не повернути ті хвилини
Та ізіржавів досі гострий меч
І що лишились нам сумнії днини
Ти їм не вір – ти все це запереч!
Та зауваж – все робиться на краще
І вже якщо сьогодні хтось мовчить
Не кваптесь з тим, що він сховався у хащі
Не голосіть, що серце не стучить
Бо буде день. І знову буде слово
Котре народить думку, збурить кров
І вийде лірика – вітаю Вас, панове!
Бо ж лірика, передусім – любов!
Март 2002
Я тебе давно не пам’ятаю
А ні слів, ні білих тих ночей
І при першім погляді не таю
У синьо-чорнім дні твоїх очей
Твою постать лебедино-ніжну
Не впізнаю більше я з вікна
У дворі, де скоро бабу сніжну
Вже розтопить, бавлячись, весна
Май 2002
Ты спросила – тебе не больно?
Я не знал, что сказать в ответ
Очень долго на это слово
В моём сердце лежал запрет.
А теперь вот оно проснулось
Из-под всех сорвалось неволь
И душа пополам согнулась –
Вспомнил я, что такое боль…
Апрель 2002
Моему деду, Евгению Николаевичу
Я слышал, что когда-то из Джанкоя
Приехал ты за счастьем на Десну
Земле от Солнца не было покоя
И в лето аист провожал весну.
Десна змеилась – и уж стёрли годы
Тот, сердца твоего последний стук
И в осень баловалися погоды
Ты не дожил – а твой родился внук
