All Posts By admin

Наше время

Август 2002

На закате родившись двадцатого века
На заре двадцать первого мы подросли
И с желанием построить в себе человека
Мы свои идеалы в него принесли

Где вместо старых парков новые дома
Где вся Россия от Бригады без ума
И про Фандорина читает человек
Вот так родился ты, наш 21ый век…
Где скверы гибнут, как свиданий ареал
Где пол страны теперь болеет за Реал
И Жириновский с гамаком
И театр Захарова Ленком
И всё кино под Михалкова каблуком

Багнет

Июль 2002

Пурпуровіє вишня коло хати
І соловейко їй чита сонет
Стіна. Кімната. Килимок строкатий
На нім висить прадідівський багнет

У годину весняну і невідому
З ворожого утікши полону
Багнет у руках прадід приніс додому
І гордо так повісив на стіну

Подарунки

Июнь 2002

Я тобі подарую цю зірку
Так коханим вже кажуть віки
Досьогодні не знижують мірку
Як іще не скінчились зірки?

Я тобі подарую планету
Чують крізь цокотіння штиблет
І за чисту приймають монету
Як іще вистачає планет?

Лірика

Июнь 2002

Як стверджують, що лірика скінчилась
Що зникли барви, більше слів нема
І що кохати ми не навчились
І буцімто назавжди ця зима Що більш не повернути ті хвилини
Та ізіржавів досі гострий меч
І що лишились нам сумнії днини
Ти їм не вір – ти все це запереч!
Та зауваж – все робиться на краще
І вже якщо сьогодні хтось мовчить
Не кваптесь з тим, що він сховався у хащі
Не голосіть, що серце не стучить
Бо буде день. І знову буде слово
Котре народить думку, збурить кров
І вийде лірика – вітаю Вас, панове!
Бо ж лірика, передусім – любов!

Не пам’ятаю

Март 2002

Я тебе давно не пам’ятаю
А ні слів, ні білих тих ночей
І при першім погляді не таю
У синьо-чорнім дні твоїх очей

Твою постать лебедино-ніжну
Не впізнаю більше я з вікна
У дворі, де скоро бабу сніжну
Вже розтопить, бавлячись, весна

Заключительная песня о любви

Май 2002

Ты спросила – тебе не больно?
Я не знал, что сказать в ответ
Очень долго на это слово
В моём сердце лежал запрет.
А теперь вот оно проснулось
Из-под всех сорвалось неволь
И душа пополам согнулась –
Вспомнил я, что такое боль…

Дед

Апрель 2002

Моему деду, Евгению Николаевичу

Я слышал, что когда-то из Джанкоя
Приехал ты за счастьем на Десну
Земле от Солнца не было покоя
И в лето аист провожал весну.
Десна змеилась – и уж стёрли годы
Тот, сердца твоего последний стук
И в осень баловалися погоды
Ты не дожил – а твой родился внук

Латориця

Апрель 2002

З тобою йшов Мукачівським я парком
Тремтіло літо, все щебетілО
І я очами так вдивлявся жарко
У твоє, ще не спокушене чоло

А по Мукачеву ЛатОриця тече
І ти схилилась тихо на моє плече
Сріблястий місяць понад замком ПаланОк
Веде з зорЯми свій чаруючий танок

Пограничник

Апрель 2002

Он тебя ведь безумно любит
Я же просто с тобой дружу
Он взаимности хоть пригубит
А я в армию ухожу

Не в Морфлоте и не в Десанте
Я в Погранвойсках служу
И всё думаю – написать бы…
И вот каждую ночь пишу…