You are viewing Вірші

Зима 33ого

(Пам’ятi жертв голодомору)

Що я знаю про це? Слів нема, лиш убога світлина
А на ній, брудно-чорна, кульгава, голодна зима
І забута дорога, до якось вертлявого млина
Більше споминних зойків про страшнії днини катма

Крізь вагони хлібів помирав при голодній блокаді
Хтось із ваших дідів, хоча жити безмежно хотів
Їх мовчанням шануй, а не сурмами на барикаді
Це живих не збудИть, а мерцям – все одно поготів

Що ми знаєм про це, коли палим на ґанкові свічку
Незбагненно для нас, як смакують в мороз голоди
Нині інші часи – в Світ вплели сіньо-жовтую стрічку
Тількі далі куди? Я запитую панство, куди?

Дефолт свідомості

Хіба ж є українством ми, панове
Хоч патріотом кожен з нас гуде
Та поруч із коронацією слова
Нечувана руйнація іде

Хто ранком вишиванку в люди носить
Тих увечорі я бачу на балу
Це в них народ собі про долю просить
Вогонь надій спаплюживши у золу

Нас розважають суржика пророки
Що просто з фіри скочили в екран
Дефолт свідомості. І невідомі строки
Загоєння таких абсурдних ран

Нас повчають мудрії варяги
Підносять суть у роззявлені роти
І з депутатськой брошкою стиляги
Вкрай театрально голосять: “Кати!”

Де ж Ваше все – щасливе, вольне, нове?
По кухнях вдрузк розбиті візаві
Та тільки от державності основи
Не виживуть у байдужій голові!

Не сумуй

Не сумуй, я дуже прошу, не сумуй
Не римуй, свої печалі не римуй
Повернусь, і знаю я відчуєш ти
Як це – без самоти

Не ходи, сама за щастям, не ходи
Хай тебе, не зачепають холоди
Навесні, побачіть жайвір на бруньках
Літо в твоїх руках

Хочу я – аби кохання течія
Віднесла, від тебе, дівчінка моя
Ті сніги, що досі мерзли на душі
Зимам ти їх лиши

Не торкай, журбливі струни не торкай
Не гукай, ту зиму в спину не гукай
Для твоїх, сумних на дещицю очей
Маю, двоїх речей

Маю я, кохана дівчинка моя
Віру в те, що похрестила нас Земля
А в душі, де було місце для жалю
Нині — моє “люблю!”

Про червоне вино

Октябрь 2002

Гори тут прошиті виноградом
А не так здається вже давно
Ти мені ще наливала радо
У тьмаву рюмку білеє вино

Може, ти тоді мене кохала
І, мабуть, що я тебе любив
Та хоч скільки вже мене прохала
Білого вина не пригубив

Море

Сентябрь 2002

Про що вночі зіркам шепоче тихе море
Про сховані на дні Нептунівські скарби
Про те, як Диво-Кит сполоненим дав волю
Про дівчину у човні, про островів юрби

Як ще віки тому Ведмідь застиг на місці
Як ближче вже до нас грек “Ята!” закричав
Як у ніч біля вогню лунала гулко пісня
І як скрипів для двох тихесенько причал